Як має виглядати прес-служба “здорової людини”

У вічному протистоянні журналістів та прес-служб, мені довелося побувати з обох боків фронту. Тож тепер, коли я формую ці служби, або треную вже існуючі, можу пояснити прес-секретарям – як їх бачать журналісти. Але про це трохи згодом.

Головні завдання прес-служб (секретарів) – доносити потрібну інформацію та відбивати інформаційні атаки.

Перша функція, більш-менш зрозуміла всім. Компанія зробила щось позитивне, прес.сек зробив з цього пресреліз, надіслав знайомим та не дуже журналістам і на цьому все. Буквально – все! Далі поштової скриньки матеріал не пішов і добре коли хочаб журналіст його прочитав, а не просто – відмітив, як прочитане.

Стається так, переважно через нехтування головного, для чого існують ЗМІ – СОЦІУМУ. Коли в прес-повідомленні немає соціальної важливості, хоча б і вигаданої, інформаційний привід перетворюється на рекламне повідомлення. А це не до журналіста, а в комерційний відділ. Звісно є й інші моменти, які часто не враховують прес-секретарі, але детально зупинятися на них не будемо. Можливо в наступному матеріалі, або ж на тренінгу)

Друга функція, хоча для мене, як спеціаліста з антикризових комунікацій вона перша – відбиття інформаційних атак. Тут, як правило є два варіанти.

Або – завжди будь готовий, або – будь, як прес-служба МОЗ.

Інформаційні атаки, не залежно від того чи державна установа, чи приватне підприємство – відбуваються майже однаково. В ЗМІ з’являється певна моделююча інформація, далі керівника організації атакують журналісти, з питаннями про цю інформацію і згодом виходить базовий матеріал.

Прес-секретар має розуміти, що він не лише «рупор», а й «інформаційний тілоохоронець». Саме від нього залежить, який вигляд матиме базовий матеріал і чи буде можливість нейтралізувати атаку.

Яка має бути правильна стратегія, однозначно сказати не можна.

Тут все залежить від багатьох чинників, хоча є певні готові рішення, та застосовувати їх треба в залежності від обставин. А от, як робити не правильно – розберемо по пунктах.

Найбільш поширена техніка, особливо серед державних структур – тупо морозитись. Вище я згадував прес-службу МОЗ, бо це мабуть еталон непрофесійності. Державні структури, як правило не зважають на громадську думку, бояться лише «високого начальства». Аби ж не ляпнути чогось зайвого, через що можна отримати по шапці від керівництва, воліють затягнути час з коментарями. Певним чином це убезпечує їх від «токсичних питань». Однак більшою мірою їх рятує саме те, що громадська думка на них не впливає. Коли я працював журналістом, затягувати час намагались, але безрезультатно. Ми не чекали на відповідь по запиту, хоча звісно такий надсилали, ми просто приходили до посадовців в кабінет чи ловили їх в Кабміні. Згодом пан Яценюк, як зміг – ускладнив роботу журналістів, організувавши засідання в кабінеті, куди журналісти заходили крізь одні двері, а посадовці крізь інші.

Що ж стосується приватних структур – тут затягування часу взагалі не діє.

Пам’ятайте – глядач сприймає емоцію, а не факт. Тож ховатися від журналітса, або тікати від нього – провальна практика. Коли я працював журналістом, ми дуже любили бігати за інтервьюерами, оскільки той хто втікає завжди виглядає винним. До того ж – не треба вигадувати нових питань, коли на «заготовки» отримуєш не ті відповіді на які очікував. Коли я очолював прес-службу, моїм головним принципом був – давати коментарі усім, сособливо ворогам. Звісно, ваші слова можуть перекрутити, фрази висмикнути з контексту, але тут все залежить від вашого професіоналізму. Наскільки ви зможете говорити простими короткими реченнями, не робити великих пауз між словами і не називати цифр і фактів, в яких ви не впевнені на 100 відсотків. До речі це один з прийомів. Коли на інтерв’ю до опонента йде не керівник, а саме прес-секретар – він має право на помилку. Керівник такого права не має.

Далі буде…

Вам також має сподобатись...

Популярні записи

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *